Заїкання

Заїкання виникає у дітей 2-5 років. Дуже важливо своєчасно звернути увагу на цю проблему, тому що у віці 3-7 років найкраще долаються всі мовленнєві вади.

Заїкання — порушення темпу, ритму та плавності мови, зумовлене судомним станом м’язів мовленнєвого апарату.

Неможливо виокремити якусь одну причину заїкання, оскільки тут поєднана низка чинників. Можна виокремити основу заїкання та «поштовхи», що передують цій патології.

Причини заїкання

• Невротична обтяженість батьків;
• дитячі нічні страхи, енурези, підвищена дратіливість, емоційне напруження;
• підвищена вразливість нервової діяльності, особлива чутливість до психічних травм;
• вроджена слабкість мовленнєвого апарату;
• ушкодження головного мозку в різні періоди розвитку (внутрішньоутробні, пологові травми, асфіксія, впливи у випадку різних дитячих захворювань).

Психічні та соціальні «поштовхи», що спричинюють початок заїкання

• тяжка короткочасна психічна травма (переляк, страх);
• тривалі психічні травми, спричинені неправильним виховуванням у сім’ї (розбещеність, нерівномірне виховання, виховання «зразкової» дитини);
• хронічні конфліктні переживання;
• неправильне формування мовлення в дитинстві: мовлення на вдиху, швидке говоріння, Порушення звуковимови;
• перевантаження дітей молодшого віку мовленнєвим матеріалом;
• одночасне опанування в ранньому віці різних мов;
• наслідування тих, хто заїкається (це трапляється переважно зі старшими дітьми);
• переучування ліворукості;
• неправильне ставлення вчителя до дитини: надмірна суворість, вимогливість, невміння встановити контакт із учнем.

Заїкання — це тяжке захворювання, проте його можна вилікувати.

Теоретично і практично доведено, що повний ефект у виправленні заїкання досягається тільки за умови комплексного підходу. Зупинимося на його основних напрямках.

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ПОДОЛАННЯ ЗАЇКАННЯ

Медичний вплив

• Медичний вплив (медикаментозне зміцнення нервової системи) сприяє нормалізації функцій нервової дитини і створює сприятливий фон для логопедичної роботи.
• Психотерапевтичний вплив
• Психотерапевтичний вплив (проводять протягом усієї логопедичної роботи) полягає в тому, що дитину постійно переконують, що вона може і має говорити без заїкання; фіксують її увагу на успіхах у напрямку, обов’язково у присутності ровесників або батьків.
• Психотерапевтичний вплив може бути прямим і опосередкованим.
• Опосередкована психотерапія — це обстановка, оточення, колектив, ставлення до дитини, режим тощо.
• Пряму психотерапію проводить логопед на кожному занятті, а за потреби — психолог або психотерапевт на спеціальних заняттях і тренінгах.
• Логопедичний вплив

Логопедичний вплив здійснюють протягом тривалого (8-9 місяців), регулярного, системного курсу занять. Основна мета занять — виховання Навичок правильного, вільного від заїкання мовлення, починаючи з найлегших форм, які не викликають затинань, і закінчуючи складними випадками. Логопед проводить логопедичну ритміку (система різноманітних вправ та ігор із рухами під музику або в поєднанні з мовленням дітей) та роботу над розвитком мовного дихання. Важливим у корекції заїкання є проведення релаксації, за допомогою чого знімають загальну скутість у м’язах обличчя та органів артикуляції, емоційне напруження.

Вплив оточуючих на особливість дитини

Вплив оточуючих на особливість дитини, на її взаємини із середовищем,. на емоційно-вольову сферу. Здійснюється протягом усього періоду корекційно-виховної роботи. Педагоги, батьки мають виховувати в дитини впевненість у собі, свідомість власної повноцінності, здоровий погляд на дефект мовлення, бажання позбутися його; постійно підтримувати свідомість успіху на кожному етапі занять і переконання, що зрештою успіх буде повним.

Ставлення до дітей має бути рівним, лагідним, найменші успіхи дитини потрібно підтримувати.

Радимо вжити таких заходів у разі виявлення заїкання:

1. Негайно відведіть дитину до психіатра або невропатолога й логопеда, точно виконуйте їх призначення.
2. Не привертайте уваги дитини до особливостей її мовлення у зв’язку з появою заїкання.
3. Створіть умови виняткового спокою для дитини, не давайте їй брати участь у збуджувальних та галасливих іграх.
4. Дитина не повинна чути слово «заїкання» та знати його.
5. Не допускайте передражнювання дитини іншими дітьми.
6. Дорослі мають говорити небагато, спокійно, неквапливо, неголосно, повільно, плавно.
7. Рухи оточуючих повинні бути спокійними, нервучкими»
8. Не спонукайте дитину на довгу розмову, розповідь будь-чого, не ставте зайвих запитань.
9. Не перевантажуйте дитину мовним матеріалом. Не поправляйте її, якщо дитина заїкається, не примушуйте повторювати сказане.
10. Не допускайте наслідування іншими дітьми неплавного мовлення вашої дитини.
11. Дотримуйте точного режиму з денним відпочинком.
12. Підхід до дитини має бути ласкавим, рівним, спокійним, але водночас вимогливим, однаковим з боку всіх дорослих.
13. Дитину потрібно оберігати від сильних, навіть позитивних, вражень.

Часто пропоную також терапію – це посередні методи.

Рухова терапія, поєднана з грою, прикладом якої є метод розвиваючого руху Вероніки Шерборн

M. Богдановіч, авторка польської адаптації методу, вважає, що метод, застосований у випадку дітей, які заїкаються, через рухову активність забезпечує: покращення емоційного стану, функціонування у суспільстві і спілкування (вербального і невербального) з оточенням. Основною передумовою є використання руху для розвитку почуття безпеки, схеми тіла і просторової орієнтації, зокрема, удосконалення рухів, а також для установлення близьких міжособистісних контактів. Терапія проводиться у формі групових занять, у яких беруть участь кілька або кільканадцять дітей і їхніх партнерів. Досвід позитивно впливає як на емоційний чинник, так і на моторний. Прекрасний метод, який підтримує, покращує взаємовідносини дитина – родина, тому що у заняттях беруть участь батьки, брати і сестрички i дитина, яка заїкається.

Логоритміка  Метод, основою якого є музичний ритм з застосуванням слова і руху. Ефективність цього методу вимагає: - підпорядкування музиці, - дотримання правил дикції, інтонації, граматичних і логічних форм,  - врахування естетичних і суспільних чинників у процесі спілкування. Тому метою словесно-музичних вправ є: - досягнення правильної дикції, - оволодіння технікою ритмізації мовлення, - розслаблення і спокій, - розвиток особистості.

У Польщі, в Торуні, у Клінічній лікарні функціонувало фоніатричне відділення, у якому проводилася терапія для осіб, котрі заїкаються. Серед інших застосовувався метод логоритміки та хорового співу. Терапія тривала 21 день. Я розмовляла з пацієнтами, які надійно виробили плавність свого мовлення.

На індивідуальних заняттях, якщо заїкання є значним, навчаю батьків методу тіні і використовую ехо-коректор.

Метод тіні. Розроблений під час експериментів над затриманим акустичним зворотним зв'язком (ефект Lee). Він полягає у тому, що терапевт читає або промовляє зв’язний текст, який налічує 100 ‐300 слів, a особа, яка заїкається, зразу, без затримки його повторює, з максимальним запізненням на 1‐2 слова. Таким чином, пацієнт, як тінь, встигає за терапевтом. Спочатку темп їхнього мовлення повільний, потім пришвидшений, при інтонації, яка змінюється. Завдання – відвернути увагу від власного висловлювання i спрямувати її на іншого мовця, що поліпшує плавність мовлення. Цей метод я застосувала до маленького пацієнта, який говорить разом зі мною або з кимсь із батьків, хто не заїкається, спостерігаючи за рухами обличчя, рота... Необхідним є зразок правильного мовлення. Промовляємо відомі дитині римовані віршики, вірші-загадки, співаємо і т.п…

Метод „Ехо” – першим автором, який використав ефект Lee у терапії осіб, які заїкаються, є поляк – професор Адамчик (1959). Суттю методу є мовлення способом, синхронізованим з власним ехо, запізненим на 0,1 ‐0,3 с, завдяки чому неплавність мовлення появляється, але темп мовлення є перебільшено сповільненим.

Заїкання – судорогоподобние руху артикуляційною і гортанний мускулатур, що виникають частіше спочатку мови (рідше в середині), в результаті яких пацієнт змушений затримуватися на якомусь звуці (групі звуків). Дані симптоми заїкання вельми схожі з клонічними і тонічними судомами. При клонічних заїкання спостерігається повторне утворення слів, складів і звуків. Тонічної заїкання не дозволяє пацієнтові зрушитися із звуковою зупинки, Щоб перейти до артикуляції другого звуку.

Класифікація заїкання

Невротичної заїкання виникає в здорових дітей, як результат стресів і неврозів.

Неврозоподібною заїкання властиво дітям із захворюваннями нервової системи (як наследственними, так і набутими).

Етіологія і патогенез

Виділяють дві групи причин виникнення заїкання: сприятливі і що провокують. Серед привертають причин виникнення заїкання необхідно виділити:

• спадкову обтяженість;
• захворювання, що викликають енцефалопатичні наслідки;
• внутрішньоутробні, родові травми;
• перевтома і виснаження нервової системи (як наслідок інфекційних захворювань).

Деякі умови, що сприяють виникненню заїкання:

• порушення розвитку моторики і відчуття ритму;
• убогість емоційного розвитку;
• підвищення реактивності в результаті анормальность відносин з оточуючими;
• приховані психічні порушення (наприклад, ущемлення).

Наявність одного з перерахованих вище умов достатньо для нервового зриву і, як наслідок, заїкання.

До причин, що провокує виникнення заїкання, належать:

• одномоментна психічна травма (страх, переляк)
• двомовність або багатомовність в сім'ї;
• наслідування;
• тахілалія (прискорена мова).

Патогенез заїкання схожі з механізмом підкіркової дизартрії. У його складі – порушення координації дихального процесу, артикуляції і голосоведення. Тому заїкання часто позначають як дізрітміческую дизартрию.

Зрив індукційних взаємодій кори головного мозку і підкіркових структур призводити до порушення регуляції кори. У зв'язку з цим відбуваються зрушення в роботі стриопаллидарной системи, яка відповідає за «предуготовность» до скоєння руху. У русі беруть участь дві групи м'язів – одні скорочуються, інші – розслабляються. Завдяки точному та погоджені перерозподілу тонусу м'язів, можливе вчинення швидких, точних і суворо диференційовних рухів. Саме стриопаллидарной системою здійснюється контроль над раціональним перерозподіл тонусу м'язів. Блокування стриопаллидарной регулятора мови унаслідок емоційного перезбудження або анатомо-патологічних ушкоджень мозку призводити до клонічних повторення (тик) або тонічного спазму. З часом патологічного рефлекс – порушення мовного автоматизму і гіпертонус мускулатури мовного апарату – переростає в умовний рефлекс.

Симптоми заїкання

Дихання. Серед порушень дихального процесу при заїкання відзначається Величезний витрата повітря на вдиху і видиху, що обумовлено розладом опору в області артикуляції. Порушення мовного дихання при заїкання полягає в утворенні пацієнтом инспираторно-голосних або проторного звуків. Іншими словами, для руху голосових зв'язок і освіти проторного шуму пацієнт Використовує вдихуване повітря. Укорочений видих спостерігається не тільки під час промови, але і в спокої.

Голос. Спроба вимови звуку при заїкання супроводжується судорогоподобним замикання голосової щілини, що перешкоджає виникненню звуку. Під час нападу гортань швидко і різко рухається вгору, вниз і висувається вперед. З-за не здібності на плавне вимова пацієнти намагаються вимовляти голосні звуки твердо. Спостерігається пом'якшення симптоматики заїкання при співі і шепоті аж до повної нормалізації мови.

Артикуляції. Крім функціональних порушень в артикуляционном апараті при заїкання спостерігаються і соматичні порушення. Наприклад, високий звід неба, відхилення висунутим язиком в сторону, в носовій порожнині – викривлена носова перегородка, гіпертрофія раковин.

Супутні руху – це рухи, що супроводжують мова при заїкання, не є необхідними, але, в той же час, вироблені пацієнтом, як свідомий рух. Під час нападу заїкання пацієнти можуть відкидати голову назад, нахил її, закривати очі, сжим кулак, потискати плечима, тупати ногою, злочини з ноги на ногу. Словом, здійснювати рухи, які можна позначити як тонічні або клонічні судоми.

Психіка. З розвитком заїкання неминучі те чи інші психічні розлади. Найбільш часто зустрічається страх перед Деяким літерами, склади і словами, а саме їх вимовою. У своїй промові пацієнти, які страждають заїканням, навмисно уникають таких букв і слів, по можливості підшукують їм заміну. При загостреннях може виник абсолютна Немото. Думки про неможливість нормального спілкування можуть доводить до свідомості неповноцінності і у відношення всього «я».

Розвиток заїкання поділяють на 4 фази.

Перший фаза. Спостерігаються невеликі епізоди заїкання, скорочення періодів плавне розміреним мови. Закінчення першої фази заїкання визначають по наступних симптомів:

• утруднення в вимові виникають частіше в початкових словах пропозицій;
• епізоди заїкання виникають при проголошенні спілок, прийменників гідної коротких частин мови;
• «Комунікативне тиск» посилює заїкання;
• дитина ніяк не реагує на Свої труднощі з проголошенням слів, розмовляє без збентеження. НЕТ занепокоєння, страху мовлення. Спровокувати заїкання здатна сиюминутная емоційний спалах.

Друга фаза. З'являються проблеми в контактування, деякі супутні руху. Поступово підвищується число ситуацій, складних в плані спілкування.

• заїкання набуває хронічного характеру, але розрізняється тяжкість нападів;
• проблеми з проголошенням виникають частіше в багатоскладових словах, під час швидкої мови і значно рідше в коротких частини мови;
• дитина усвідомлює порушення своїй промові, але не Вважає себе заикающимся. Каже невимушено в будь-якій ситуації.

3-я фаза. Закріплення судомного синдрому. Однак пацієнти НЕ відчувають страху мовлення і який-небудь незручності. Вони використовують будь-яку можливість для спілкування. Пропозиція про лікування не викликає жодної підтримки або ентузіазму з боку пацієнта. Вони ніби дають себе установку на спокій.

• пацієнти усвідомлюють, що з причини заїкання деякі ситуації стають скрутним в плані спілкування;
• з'являються труднощі у зв'язку з проголошенням певних звуків, слів;
• спроби замінити «проблемні» слова іншими.

Четверта фаза. На Цій стадії заїкання – велика особистісна проблема. З'являються виражений емоційні реакції на заїкання і, як наслідок, уникнення мовних ситуацій. Якщо раніше пацієнт вдавався до заміни «проблемних» звуків (слів) періодично, то тепер він робить це постійно. Він починає звертати увагу на реакцію оточуючих на його заїкання. Характерні риси 4-ої фази заїкання:

• очікування заїкання (антиципація)
• утруднення при проголошенні певних звуків (слів) приймають хронічних характер;
• логофобия (страх мови);
• відповіді на питання стають уклончівими.

Ускладнення заїкання

Наявність заїкання змушує дитину уникати мовних ситуацій, в результаті чого звужується коло його спілкування і, як наслідок, загального розвитку. З'являється недовірливість, сторожкість, відчуття різниці між собою і однолітками. В результаті нерозуміння між дитиною та її батьками (однокласниками, однолітками) розвивається відчуття ущемлення, власної неповноцінності. Наростає дратівливість, з'являється лякливість, яка може призвести до пригнічення психіки і збільшенню заїкання. Заїкання може призвести до зниження успішності в школі з причини незручності, сором'язливість і замкнутість дитини. Розвиток заїкання може перешкодити у виборах професії, а також у створення сім'ї.

Діагностика заїкання

Для діагностування заїкання необхідна наявність наступних ознак:

• порушення ритмічності мови (обривків слів, фраз, повторення складів, розтягування певних звуків);
• труднощі і запинки на початку промови;
• спроби впорається із заїканням за допомогою побічних рухів (Гримаси, тик).

У разі тривалості вищеперелічених розладів більше 3-х місяців діагностується заїкання. Таким пацієнтам необхідна консультація не тільки невролога, але і логопеда. Для виключення органічного захворювань нервової системи проводять реоенцефалографію, ЕЕГ головного мозку, МРТ-діагностику.

Лікування заїкання

Успішність лікування невротичного заїкання багато в чому залежить від своєчасності діагностування.

В увазі малоефективні традиційних психотерапевтичного методів лікування заїкання (поведінковий, гіпнотичний і т.д.) в сучасній медицині віддається перевагу спеціальним терапевтичних підходів, які включають в себе елементи декількох методів лікування. Такі комбіновані Психотерапевтичні методи лікування заїкання застосовують і в індивідуальній, і в груповій формі. Корекція порушень мовлення проводиться шляхом логопедичного занять з корекції заїкання і прискорене мови. Невротичної заїкання у дітей молодшого віку добре піддається лікуванню в логопедичного дитячих садках і групах. Тут роблять акцент на колективну ігрову психотерапію, логопедичну ритміки. Не мало значення надається і сімейної психотерапії, де використовується навіювання, відволікання уваги, релаксація. Дітей вчать розмовляти в такт з рітмічними рухами пальців рук або монотонно і співуче. В основі методу саморегуляції установка на те, що заїкання – певну поведінку, підвладне зміни. У його складі – десенсибілізація, аутогенних тренування.

Метою допоміжного медикаментозного лікування є зняття симптомів страху, тривоги, депресій. Рекомендується призначення седативних (в т.ч. фітотерапевтичних) і загальнозміцнюючу засобів.

У медикаментозному лікуванні неврозоподобного заїкання, яке виникає у зв'язку з органічним ураженням головного мозку, застосовують спазмолітики (мідокалм, Амизил), з обережністю транквілізатори (в мінімальних дозах). Доведено ефективність проведення курсу дегідратації. У разі клонічних заїкання рекомендується призначення кількох курсів (від 1 до 3 місяців) пантогама. Крім того, в комплексне лікування заїкання рекомендується включати фізіотерапії, а також масаж (як загальний, так і логопедичного).

Прогноз при заїкання

Прогноз сприятливий більш ніж в 70% випадків заїкання середовища дітей.

Профілактика заїкання

Методи профілактики заїкання поділяють на дві групи. Одна з них націлена на підтримку і зміцнення дитячого здоров'я, друга – на організацію мовного розвитку дитини. Повноцінне харчування, постійний догляд, дотримання режиму дня і гігієни – це важливі складові психічного та мовного розвитку дитини, збереження і зміцнення його здоров'я. Нормальному функціонуванню нервової системи та запобігання її від перевантажень сприяє правильне чергування неспання і сну. Слід берегти психіку дітей від надмірної інформаційної навантаження (перегляд «дорослих» телепередач, читання перед сном гіперемоційність казок), ситуацій, здатних викликати переляк.

Повноцінне Мовленнєвий розвиток дитини має включати в себе три напрямки. Перше – розширення кругозору, поняття і уявлення про навколишній світ, явища і предмети (ігри, прогулянки, читання книг). Друге – профілактика та попередження запинок у мові дитини, навчання плавності та неквапливості мови, вміння логічно і послідовно викладати Свої думки, бажання. Третє – формування правильної звуковимови, ритміка і темпу мови. Однак повідомляти дитині нову інформацію слід поступово, дозовано.

Виправивши заїкання, щоб уникнути рецидивів необхідно створити дитині Відповідні обстановку і режим, Які будуть сприяти підтримання сприятливої психологічної обстановки.